Цей старовинний мурований будинок, у стилі історизму біля стадіону знайомий кожному чернігівцю. Історикам він відомий як будинок Тарновського, нині тут міститься бібліотека для юнацтва, адже до його спорудження має прямий стосунок відомий благодійник Василь Васильович Тарновський.
З’явилася вона наприкінці 19-го століття, для чого вона планувалося першопочатково невідомо. Проте планування споруди, внутрішнє оздоблення говорить зокрема тридільна частина зі східного боку говорить про можливість побудови її як майбутньої церкви. Тим паче в тій частині міста, раніше проживала чернігівська еліта, на місті стадіону мешкав чернігівський архиєпископ, поруч губернатор і т. д. Але чомусь плани будівельників змінилися і цю будівлю закінчили в такому вигляді в якому ми її нині бачимо. Наприкінці ХІХ століття в цій будівлі був ремісничий клас сирітського будинку, але завдяки рішенню міської думи доля цього недовершеного будинку раптово змінилася і він потрапив до історії.
Василь Тарновський власник Качанівки та син друга Тараса Шевченка перетворив своє помістя на своєрідний музейний осередок і всіляко намагався популяризувати своє зібрання. Довго колекціонер не міг вирішити, якій установі довірити свій скарб з певністю, що його не буде вивезено за межі України. Врешті, за порадою свого товариша Олександра Лазаревського, Тарновський звернувся до Чернігівського губернського земства. У заяві 1896 року він писав: „Укладений мною протягом усього мого життя музей місцевих старожитностей я хотів би, для надійного збереження їх, передати у власність і завідування Чернігівському губерніальному земству з тим, щоб він містився в старовинному будинку над Десною, за собором, і був відкритий для огляду, його публікою на підставі певних правил".
За два роки подав нову заяву, у якій уже не наполягав на розміщенні колекції в „будинку Мазепи", але ставив умови, щоб земство не могло будь-коли привласнити музей, перенести з Чернігова в інше місце або змінити його характер як місцевого історичного музею. При цій заяві було викладено взірцевий статут майбутнього закладу.
Колекцію, була дуже великою. 758 предметів були присвячені Тарасу Шевченку (серед них близько 30 автографів творів, 285 малюнків і картин). розмістили у приміщенні майбутнього «будинку Тарновського».
До відкриття свого музею Тарновському не судилось дожити. 13 червня 1899 року тяжка хвороба звела його в могилу. Перед смертю в заповіті він підтвердив своє бажання щодо колекції: „Колекцію мою українських старожитностей, яка складається з оригінальних портретів і копій, давніх картин, зброї, стародруків, архіву, бібліотеки книжок, дотичних України, та інших старовинних речей, а також збірку речей, паперів, книжок і всього, що стосується пам'яті поета Шевченка, я відписую у власність Чернігівському губерніальному земству без права вивласнення й переміщення з м.Чернігова, з тим, щоб музей називався моїм ім'ям, а також, якщо не буде від Уряду заперечення, із затвердженням спадкоємного куратора цього музею, що його звання має переходити завжди до старшого в моєму роді".
В радянські часи заповіт Тарновського порушили – значну частину експонатів «відчужили» із Чернігова. Шевченкіану, наприклад, перевезли у Київ, до національного музею Тараса Шевченка та у відділ рукописів Інституту літератури НАН України.
Олександр ЯСЕНЧУК