Але повернемося до історії.
За часів Сигізмунда ІІІ, аж у 1623 р., Чернігівщина була включена до складу Польської держави по Деулінському перемирю після 1618 р.. Після влаштування своєї влади, поляки взялись за відбудову фортеці і заселення її околиць.
Населення міста тоді становило вже біля двох тисяч осіб. Швидко зростали міські околиці. Виникли або відновились такі села й хутори як Києнка, Коти, Масани, Подусівка, Старий і Новий Білоуси, Бобровиця, Киселівка та ін[ розповідає «Вікіпедія).
Вже у 1623 році, Чернігів отримав від польського короля Сигізмунда III привілей на Магдебурзьке право. У 1634 р. воно було підтверджене Владиславом ІV і в 1650 р. Яном Казімером. Відповідно до цього, в місті був створений орган самоуправління — магістрат на чолі з війтом. Першим чернігівським війтом став шляхтич Ян Куновський, який одночасно виконував і обов'язки коменданта фортеці. Службовці місцевого магістрату призначались королівською адміністрацією. Війта призначав особисто король, як правило, з польських шляхтичів.
Незважаючи на протести городян, чернігівський Борисоглібський собор було перетворено на домініканський храм. Домініканці перебудували собор, надали йому вигляду костьолу – на фасадах збили напівколони, пробили високі стрільчасті вікна, подібно до готичних споруд. У 1626 р. утворена греко-католицька архімандрія, яка довгий час існувала формально в чернігівському Єлецькому монастирі. Прихильників унії було мало, позиції греко-католиків виглядали непереконливо, і архімандрит Кирило Транквіліон-Ставровецький не зміг відбудувати напівзруйнований Єлецький монастир.
З того часу до нас дійшов і герб Чернігова – чорний орел. Власний міський герб Чернігів отримав доволі пізно, оскільки тривалий час перебував у складі Московського царства, де не існувало магдебурзьке право. За Деулінським трактатом 1618 року місто увійшло до складу Речі Посполитої і корольСигізмунд III надав йому у 1623 році привілей на самоврядування за магдебурзьким правом і гербом. На гербі міста зображався святий Владислав у лицарському обладунку, мечем при боці і червоною корогвою (на ній хрест) у правій руці. Святий Владислав був покровителем королевича Владислава, який на той час виконував функцію адміністратора Чернігово-Сіверської землі. Зображення такого герба використовувалося на міських печатках Чернігова.
Герб Чернігівського воєводства затверджений на сеймі у 1633 р. Він зображував чорного двоголового орла з розпущеними крилами, увінчаного однією короною. Інколи груди орла прикрашав особистий вензель покровителя воєводства королевича Владислава. Походження двоголового орла, очевидно, слід робити від герба Московського царства, частиною якого була Чернігівщина, і на корону якого тривалий час претендував королевич Владислав.
Місто поволі розвивалося, аж поки не розпочалася Хмельниччина, що закінчилася Переяславською радою і польській період Чернігівщини добіг кінця.
Проте польська громада існувала. Її надзвичайно кількісно доповнили польські залізничники, що за царської Росії допомагали прокладати до міста колію. Чисельна польська громада активно впливала на життя міста. Серед її представників був Стефан Бжеський батько українського націоналіста і палкого прихильника незалежності України Романа Стефановича Бжеського (Бржеського).
У другій половині ХІХ ст., поляки збудували костел. Радянська влада десакралізувала його і перетворила його на цивільне приміщення, цвинтар, що був поруч зруйнувала. На могилках, де похована й Евеліна Коженьовська – мама всесвітньовідомого письменника Джозефа Конрада споруджено елітне житло для чернігівської комуністичної верхівки, поруч було збудовано обком компартії. Нині костел, це один з корпусів Чернігівського обласного державного архіву, католикам його не повернули, вони натомість спорудили собі новий.
У 2002 році, після тривалої (і безуспішної) суперечки між владою міста та парафією Римо-
католицької церкви за приміщення костелу, католики навіть побудували біля нього приміщення (застовпили територію), почалося будівництво нового храму Зішестя Святого Духа та монастирського будинку.
Свого часу, я брав участь у археологічних розкопках на місці нового костелу – там була боярська садиба з власними укріпленнями. Новий костел радує око одною з перших сонячних батарей.
Станом на 1914 р. у місті мешкало близько 2 000 поляків, Після буремного ХХ ст.., -- пишуть дослідники Лесь Белей та Лукаш Сатурчак у книзі «Асиметрична симетрія», -- поляками у 2001 році назвали себе 200 жителів Чернігова, хоча певно їх набагато більше. Принаймня серед моїх знайомих вистачає громадян з «карткою поляка».
Олександр ЯСЕНЧУК, м. Чернігів
