Сумна вість прийшла з далекої Австралії: на 100-му році життя помер відомий діяч української діаспори Федір Павлович Габелко. Він вважав себе уродженцем сонячної Полтавщини, хоч доля склалася так, що народився 1 березня 1918 року в Казахстані. Не з вини його батьків, а тому, що родину свого часу відправили туди на заслання, як відправляли тисячі українців по просторах імперії — і до революції, і після неї. Через два роки після народження Федора родині вдалося повернутися на рідну Полтавщину.
Федір Габелко воював у Другу світову війну проти нацистів, потрапив у нацистський концтабір. Комуно-радянський режим «віддячив» воїнові, запроторивши його вже в радянський концтабір, ще страшніший від нацистського. Не дивно, що разом з тисячами співвітчизників Федір Павлович, рятуючись від загибелі, змушений був їхати за кордон, в еміграцію. Попри те, що дуже любив рідну Україну, але жити тут йому вже б не дали. Як виявилося, розлука була назавжди.
Утім, Федір Габелко ніколи не відчував себе духовно відірваним від рідної України, яку любив до останнього дня життя, яку підтримував і за яку так уболівав.
Будучи цікавим, самобутнім художником, поетом, здібним організатором у царині культури, він трудився для української справи на цій ниві. Був активним у громадському житті. В Австралії керував вокально-музичною, драматичною і хореографічною студіями, заснував Українсько-австралійське мистецьке товариство ім. М. Лисенка, видавав журнали «Український голос», «Основа» та «Голос громади». Вже в дуже поважному віці, на десятому десятилітті життя, разом з товаришами-українцями видавав український журнал «Прозріння».
Був членом Української революційно-демократичної партії, заснованої свого часу Іваном Багряним.
До кінця життя постійно цікавився ситуацією в Україні, вболівав, що вона зазнала російської агресії. Своїми публіцистичними статтями, які друкувалися в Австралії та в Україні, підтримував нашу державу.
Всі останні роки Федір Павлович був також читачем, передплатником і автором Чернігівської обласної газети «Світ-інфо», її добрим другом, популяризуючи газету серед української громади континенту.
Щирі співчуття родині, рідним і друзям покійного. Вічна пам’ять великому патріотові України.
Петро АНТОНЕНКО