Нам добре відома історії Чернігова княжої доби, ще краще висвітлені події часів Гетьманщини. Однак, історія Чернігова XIV – початку XVII століть на сьогодні для істориків тільки починає відкривати свої таємниці. І виявляється ця історія не менш багата на події та героїчні звершення наших предків ніж попередні та наступні епохи.
Між двох вогнів
Наприкінці XV століття вже давно минули ті часи, величі яких сягав давньоруський Чернігів. Про могутність столиці Чернігово-
Сіверського князівства нагадували лише муровані храми та залишки земляних укріплень. Стрімкий розвиток давньоруського мегаполісу був перерваний буремними подіями осені 1239 року, коли монгольські орди перетворили процвітаюче місто на величезне попелище. Однак життя Чернігова не перервалося. В середині XІV століття Чернігів увійшов до складу Великого Князівства Литовського.
Наприкінці XV століття Чернігів опинився на кордоні Великого Князівства Литовського та молодої й агресивної Московської держави. І от 1500 року грянув грім. Великий князь московський Іван ІІІ розпочав військові дії проти Литви. Влітку цього року 40-тисячне військо литовців під командування Костянтина Острожського зазнало нищівної поразки від московитян на р. Ведроші. Надалі військова фортуна схилялася то на бік литовців то московитян і нарешті в 1503 році було укладено перемир’я на 6 років, за умовами якого Чернігів та Сіверська земля опинилася в складі Московії.
«… И прочь побежал с великим срамом»
. З цього моменту Чернігів більш ніж на століття став прикордонною фортецею, яка мала захищати південно-західні рубежі Московської держави. Що значило у XVI столітті бути прикордонною фортецею між двома постійно воюючими державами здогадатися не важко. Так, вже 1506 року Чернігів було спалено литовцями. А 1515 року на Чернігів напав київський воєвода Дашкевич. Постійна загроза з боку Литовської держави призвела до того, що 1531 року в Чернігові споруджується нова дерев’яна фортеця. Як зазначає літописець: «повелением великого государя Василия Ивановича срублен бысть град Чернигов древян». Вірогідно, що в цей час біля підніжжя Дитинця виростає слобода, в якій проживав московський гарнізон. Першу свою облогу ця фортеця витримала майже відразу після свого спорудження.
У вересні 1534 року «Воевода Адрей Немиров со многими людьми с нарядом» підійшов до Чернігівської фортеці та взяв її в облогу. Однак гарнізон та жителі міста і не подумали здаватися. Вони швидко вистроїли оборону, а вночі зробили вдалу вилазку у табір литвинів, де: «многих побили литовских людей и пушки и пишали со всем нарядом у них поймали, а Андрей Немиров на утреней зоре и прочь побежал с великим срамом».
Польсько-Литовська держава, аж ніяк не могла змиритися із втратою Чернігова. У 1542 році литовські посли у Москві намагалися повернути Чернігів, в обмін на московських полонених. Але московський великий князь прекрасно розумів стратегічне положення фортеці і ні на які переговори не йшов.
Не оминула Чернігів і Лівонська війна, яка йшла далеко на півночі від нього. Намагаючись ослабили позиції Москви на півдні, в 1563 році литовський воєначальник Михайло Вишневецький, підійшов до Чернігова. Однак і йому не вдалося взяти фортецю, на знак своєї безпорадності Вишневецький спалив всі пригороди Чернігова і пішов назад. Наступного року литовці знову взяли в облогу Чернігів і на цей раз безуспішно. Обороною міста 1564 року командував князь Василь Прозоровський. На думку В.Я. Руденка, в цей час також було укріплено дерев’яною стіною Елецький монастир.
У 1604 році Чернігів був взятий без бою військами Лжедмитрія, городяни самі відкрили ворота самозванцю. Та цей не дивно, оскільки більшість з них свято вірило в те, що вони впустили в місто справжнього московського царя. А частина чернігівців навіть пішла з Лжедмитріем до Москви.
Злий геній Саміла Горностая
В кінці зими на початку весни 1610 року відбулася найтрагічніша подія в історії Чернігова, яка була кульмінацією більш ніж столітнього протистояння Москви та Литви. Ще в 1609 році Річ Посполита розпочинає відкриту війну проти Москви (у нашій літературі ці події відомі як «Смутное время» або «Великая Смута»). Основні польські сили йдуть до Москви, а під стіни Чернігова підійшло польсько-литовське військо київського підкоморія Самійла Горностая, ймовірно, що військо це було не дуже чисельне, оскільки Горностай не наважився брати Чернігівську фортецю відкритим штурмом, пам’ятаючи про невдачі, які спіткали його попередників в подібній справі. Загалом Чернігівська фортеця на початку XVII століття являла собою твердиню, яка була не позубам навіть чисельному та добре оснащеному війську. Так, в Чернігівській фортеці за переписом цього часу: «армат больших двадцать семь поставленных на башнях и на стене так, что бы можно было со всех сторон поражать и оттеснять неприятеля, было еще много меньших армат».
Залом тут слід сказати декілька слів про самого Самійла Горностая. Він походив із древнього литовського роду Горностаїв. На початку XVII століття Самійло став помітною фігурою в політичному та військовому житті Речі Посполитої. Він часто згадується в документах кінця XVI сторіччя польського сейму, як людина якій доручали дуже важливі державні завдання, а вже в 1601 року молодий Самійло став ротмістром, в 1602 – підкоморієм київським. Надалі його військова кар’єра просто зростала «як на дріжжях». У 1615 році Саміло Горностай призначений комісаром для проведення переговорів про мир між Річчю Посполитою та Московією. З 1616 р. стає довіреною особою королевича Владислава ІV у Москві, де він і загинув у 1618 р. Як видно, ця людина мала військовий талант, тому й не варто дивуватися, чому він не почав штурмувати Чернігівську фортецю.
План Самійла Горностая був досить простим та складним одночасно. Він залишив основні підрозділи свого війська в зоні недосяжності для дозорів Чернігівського гарнізону. Для початку була вислана розвідка, яка вивчала розпорядок гарнізонної служби фортеці. Так, їй вдалося дізнатися, що частина Чернігівського гарнізону виїжджає на санях на риболовлю на річку Білоус для поповнення припасів фортеці. Цим відразу ж і скористався київський воєначальник. Тут слід допустити, що ті хто поїхав на Білоус були перебиті, їх місце зайняли вояки Горностая. Гарнізон міста нічого не підозрюючи відкрив фортечні ворота для «своїх». Однак, тут розпочалося те, чого аж ні як не могли уявити собі вояки Чернігова. «Свої рибаки» враз стали польськими воїнами. Міські ворота були взяті. Вірогідно, в цей час до міста підійшли основні сили київського воєводи. В місті почалася просто бійня. Захоплений зненацька гарнізон не зміг дати хоч який-небудь серйозний опір, почалося переможницьке грабування та нищення Чернігова. За лічені години твердиня Московії на південно-західному кордоні була знищена та перетворена на попіл. Місто опустіло… Окрім фортеці та замку, які були спалені вщент, також було знищено і Елецький монастир. Так, в Успенському храмі внаслідок пожежі обвалився дах. Наявні відомості, що запустіння в Чернігові тривало майже 12 років. Однак, за цей «подвиг» Самійло Горностай замість подяки від короля Сигізмунда ІІІ, впав на деякий час в немилість, адже король польський сподівався на те, що чернігівці мирно перейдуть під його корону.
P.S. Загалом, озираючись на історії Чернігова починаєш розуміти, що ця історії не тільки історія величних храмів, потужних фортець… В першу чергу, це історія звитяги його жителів, їх стійкості та бажанню боронити своє місто. Не велике число з-поміж фортець України може похизуватися такою кількістю успішно витриманих облог та відбитих нападів… тож наступного разу прогулюючись по Валу просто пригадайте тих городян, які відстояли для нас наше місто.
Олександр БОНДАР