8 січня 1877 р. народився у м. Мена Войцех Григорій Євтихійович, організатор парафії Української Автокефальної православної церкви у м. Мена, бандурист -- учень відомого кобзаря Олександра Корнієвського.
Войцех Григорій був з незаможної козацької родини, мав початкову освіту, був неодружений. батько був сліпим кобзарем, а він був поводирем і добре знав березнянського бандуритса Василя Потапенка -- поводиря Терентія Пархоменка. Навчався у батька, Потапенка та Олександра Корнієвського. Знав багато дум та пісень, співав баритоном.
https://pivnich.cn.ua//tajemnytsi-zhyttya-kobzarya-oleksandra-kornijevskoho-video/
Кравець, кустар-одинак. У 1905 р. входив до партії есерів. У 1923 р. був ініціатором організації парафії УАПЦ у м. Мена. Упродовж року очолював місцеву церковну раду. Надалі був рядовим членом громади та співав у церковному хорі, розповідає справа Григорія Войцеха, що зберігається в ГДА СБУ.--Ф. 6. -- Спр. 75982
(Репресовані діячі Українсько\ Автокефальної Православної Цекрви (1921-1939) р. Біографічний довідник, -- Київ -- с. 29).
В 1918 р. учасник першої капели бандуристів в Києві, а з 1923 р. учасник відродженої капели бандуристів.
З листа О. С. Корнієвського до О. Ф. Нирка (від 6 квітня 1987 року), опублікованого у книзі М.Шудрі і В.Нечепи «В рокотанні-риданні бандур».
«…Був колись у Мені сліпий кобзар Євтух Войцех. Він випрошував милостиню в селах зі своєю бандурою. Після його смерті лишилося дві дочки Тетяна й Олена й син Грицько; цей хлопець любив музику і був за поводиря, навіть побожився, що доки підросте, то вивчиться грати, як батько. І от коли почув він, що я роблю бандури, прийшов до мене й попросив змайструвати і йому хоч би яку. Грошей у нього не було. Сльози на очах: «Давайте я Вам щось допомагатиму». Мені жалко стало, і я заходився готувати для нього інструмент. Трохи було в мене вербової колоди, та вийшла з неї трохи вузька бандура. Я й почав його вчити грати. Він ходив до церкви і від дяка умів співати по нотах. То було, навідується до мене, як вільний, а частіше заробляє на хліб на залізничній станції. Та серед людей мало хто цікавиться музикою.
А літа збігають. Я казав йому грати і співати. Так він занедбав і церкву, і ноти. Хотів швидше опанувати бандуру. Та що вдієш, незабаром сповнюється 20-й рік, а він і за партою ще не сидів. Його сестра вийшла заміж у Київ; отож, вона забрала брата до себе та віддала у школу. З часом він забув те, що й умів; співав тільки «По діброві вітер віє», отак і до старості <…> Жив у злиднях, без жінки. Його, як і мене, вхопили і повезли у Сибір... Тільки я ще живу, бодай й інвалідом, а він загинув ще 1959 року. Грицькова хата без господаря впала, й нема ні сліду»
У листі вочевидь Олександр Корнієвський трохи плуиає, бо Григорій Войцех навіть старший за Олександра Самійловича. Був професійним кобзарем, якщо можна так висловитися.
14 квітня 1938 р. заарештований Менським районним відділом НКВС УРСР. Обвинувачений у причетності до антирадянсько\ націоналістично\ї організації та проведенні контреволюційно\ роботи серед населення.
16 лютого 1939 р. Чернігівським обласним судом на підставі ст. 54-10 , ч. 2 КК УРСР засуджений до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 2 роки.
За інформацією сайту Вікіпедія помер у 1959 р.
31 серпня 1992 р. реабілітований.
Олександр ЯСЕНЧУК
