Менський краєзнавчий музей ім. Покотила завжди радо йде назустріч учням, студентам, які займаються науковою роботою та цікавляться історією рідного краю, в написанні дослідницьких, наукових робіт, надає необхідні матеріали, які знаходяться в фондах музею. Сьогодні ми публікуємо частину науково – дослідницької роботи «Столярство Менщини ХVII – початку ХХІ ст.», яку підготували Акулят Вікторія Олександрівна (студентка 2-го курсу Київського національного університету культури та мистецтва), Жидкова Наталія Миколаївна (вчитель історії та правознавства Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради), Акулят Катерина Олександрівна (учениця 10 – А класу Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради).
На сучасному етапі розбудови України як демократичної держави актуальним є відродження спадщини української історії та культури. Ремесло впродовж століть зберігає традиції господарювання та культуру нашого народу. Столярство, як галузь ремесла, у кожному регіоні має свої особливості, які збагачують народне господарство та культуру нашої держави.
Кожне ремесло, в залежності від природно-географічних особливостей, економічного розвитку, є відображенням як загальнокультурних особливостей господарювання українського народу, так і регіональних. Традиційно столярство поширене у лісовій зоні й забезпечувало населення засобами господарювання. Будучи популярним на Менщині, ремесло стало доступне населенню через наявність сировини та дешевизни продукції.
Серед природних ресурсів Менщини, які сприяли розвитку столярства можна назвати значні площі лісового масиву (села Киселівка, Ліски, Макошине, Садове та ін.), чагарники, садові дерева (у кожному населеному пункті). Транзитна роль Мени (як суходолом, так і річками) зумовила розвиток ярмарків для продажу товарної продукції місцевих ремісників. Асортимент столярних виробів, технологія, матеріали мають свою особливість у кожному історико-етнографічному регіоні України і пов’язані з господарюванням населення.
Природною сировиною для столярів Менщини слугували: яблуня, сосна, верба, клен, береза, груша, дуб, липа, осика, ясен, ліщина, ялина, тополя та інші дерева. Традиційними знаряддями праці майстрів були сокира, рубанок, шерхебель, стамеска, пилка, ніж, драчка та ін. Виготовлені речі характеризувалися строкатістю: господарський інвентар, житлові та надвірні будови, меблі, кухонний посуд, побутові речі, прикраси, сувеніри та ін.
Виріб залежить не тільки від майстерності ремісника чи інструмента, яким він виготовляється, а також матеріалу, з якого його виробляють. Різні види дерев характеризуються ступенем міцності та пружності й це впливає на вибір, який буде виготовляти столяр, його призначення. Вибираючи сировину для деревообробництва, майстри враховували такі її фізичні та декоративні якості: твердість, розколюваність, гнучкість, колір, фактуру та ін.
Варто зазначити, що майстерність столярства і теслярства тісно пов'язані між собою. Кожний майстер-тесляр був одночасно і хорошим столяром, бо зведення житла – сезонна робота, а столярством можна було займатися протягом усього року. Заготовки столяри обробляли, закріплюючи їх на навісному стільці або столярному верстаті. Окремі майстри для виготовлення точених елементів виробів використовували ще й токарний верстат.
Розглянемо хатнє начиння, яке традиційно виготовляли столяри. Найпоширенішими столярними виробами, які використовувалися під час зведення житла, були вікна та двері. Краї даху підтримували профільовані чи різьблені кронштейни, карнизи, вітрові дошки. Для виготовлення вікон, дверей та варцабів найчастіше використовували дошки та бруски із сосни, ялини, дуба та ясена.
У кожній хаті обов’язковою меблевою річчю були лави. Для виготовлення лав використовували різноманітні породи дерева: дуб, липу, тополю, сосну, клен та ін. Найкращими вважалися дубові лави, проте часто їх робили з ніжками з твердих порід дерева і дошкою з м’яких порід. Така лава мала більш доступний матеріал для виготовлення у Мені та була надійною і легкою у використанні. Розміри лави залежали від розмірів хати та вимог господарів. У середньому такі лави були 2,5 -4 м завдовжки, 0,4 - 0,6 м завширшки та 0,5 - 0,6 м висотою.
Іншою невід'ємною частиною оселі були столи. Поряд із «простими» столами, столяри виготовляли й декоративно оформлені, як правило, для заможних панів. Стільниці до такого столу часто прикрашалися різьбленням, що робило їх вишуканими. Для буденного обіду столяри робили маленькі столики квадратної або прямокутної форми. Такий столик стояв у кутку хати, а коли сідали обідати, то його розміщували посередині та приставляли невеликі ослінчики.
Поверхні меблів полірували. Традиційним дерев'яним посудом, що використовувався для подрібнення харчових продуктів, були ступи. У невеликих ступах подрібнювали лікарські рослини, затовкували сало для борщу, подрібнювали рибу та печінку. Подрібнення продуктів здійснювалося за допомогою масивного товкача. Робочі поверхні товкача і ступи не покривали лаком та не шліфували, щоб не допустити зіскакування товкача. Переважно ступи мали висоту 76 см і діаметр 26 см. Нині ступи маленькі за розміром.
Жорна – плескуватий круглий камінь з дерев’яною основою, призначені для лущення і розмелювання зерна та інших твердих предметів. Зберігаються у Менському музеї, початку ХХ ст.
Майже у кожної господині вдома була прялка для виготовлення ниток, яка приводиться в рух ножним приводом.
Для прання у ХІХ – ХХ ст. використовували рубель. Пристрій являє собою вузьку дерев’яну дошку із поперечними зубчиками для качання тканини. Тканину попередньо намотували на дерев’яну качалку.
Предметом домашнього господарювання були ночви (початок ХХ ст.) для вигодовування худоби, купання дітей, прасування тканини та ін. Ночви виготовлялися з м’яких порід деревини (верби, липи, осики) технікою видовбування деревини. Нерідко столяри використовували різьблення. Оздоблювальні техніки розмаїті: профілювання, випалювання, дендромозаїка, інкрустація, розпис. У селянському побуті застосовували усі види оздоблення.
Мистецтво місцевих столярів можна порівнювати з шедеврами. Значна увага приділялася оздобленню виробів: дерев’яними розетами, хрестами, квітами, геометричними фігурами. Особливо ретельно оздоблювалися віконні рами та двері, меблі, скрині та ін., декорувалися фасади хати різьбленими дерев’яними фігурними наличниками над вікнами, під дахом та на ґанку. Найбільш поширені дерев’яні елементи, що зустрічаються на будинках: підзор – широкі карнизи, що утворюють візуальне розмежування між основною частиною і горищем, декоративно різьблена облямівка карнизів, лиштва; рушник – коротенька різьблена дошка, що закриває місце стику підзору, прикрашена сонячними символами; сандрик – трикутний або овальний елемент віконного декору, що встановлюється і над дверима; пілястра – плаский вертикальний, прямокутний виступ, на поверхні стіни.
У сільському середовищі столяри-віртуози вирізнялися різьбярством саме в інтер'єрі народного житла у вигляді різьблених елементів меблів, оздоблення хат. Найчастіше майстри використовували давні інструменти: стамески, тесли, сокири, молотки, свердла та ін. З розвитком столярства інструментарій народних майстрів поповнювася різцями, рівчаками, листівниками, скосонами, лопатками, фучиками, підковами, вибиросчиками, очкариками, друлівниками, затискачами та ін.
Для вимірювання використовували розмір, косинець, тримач та ін. Із появою на дерев’яних виробах залізних деталей почали використовувати різного діаметра гайкові ключі. Прикладом різьбярства на Менщині є Покровська церква в с. Дягова. В 1896 р. було зведено різьбярську Покровську церкву, в якій декор фасадів складають трикутні сандрики, розвинені зубчасті й ламаних обрисів карнизи. В інтер'єрі всі зруби поєднані між собою великими шестикутними прорізами, тому спорудження сприймається і як христове, і як тринефне .
Колишнє помістя кінця ХІХ ст., а нині Менський ЗДО «Дитяча академія», також є дивовижним прикладом майстрів різьблення. Різьблення виготовлено із складними рельєфними формами, оздоблене двоярусним мереживом.
Різьбярство Менщини виділяється здебільшого в оздоблені мереживом будинків кінця ХІХ – середини ХХ ст., які збереглися донині. Чимало будинків унікальні своїми орнаментами. Орнаментування наличників і карнизів нерідко повторює (у збільшенні) декор саморобних меблів, в яких плавно чергують два–три зубчастих та круглих елементи. Виразний силует, де сполучено великі різьблені круглі, пірамідальні, конічні, гранчасті форми та ін.